| 1. РОЗПОВІДЬ МИКИТИ МАТВIЙОВИЧА КОЛОМIЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ "ПЕРЕМОГА", ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ Так про що в нас мова йде? Про престіж держави?
 Що без спорту вимира місто і село?
 От послухайте, либонь, про давнiшнi справи:
 Я усю вам розкажу правду, як було.
 Ще в Петровича тодi не було онука...
 Це коли соцiалiзм розвивався вглиб.
 А пiд яром, за селом, де тепер багнюка,
 Був ставок, i став колхоз в ньом розводить риб.
 Ну, там, люди – хто казав: голова дурiє
 (Вiн людина був пряма, хоч i не м'яка).
 Це у нього, бач, була iз дитинства мрiя:
 Все село нагодувать рибою з ставка.
 Поки риба пiдросте – пильнували строго:
 Щоб нiякий браконьєр (знаєте ж, у нас!)
 Це вже в нас такий народ, що вже не без того...
 Що ви кажете? Про спорт? Так оце ж, як раз.
 Я й кажу: пiд Новий рiк кличуть нас на свято.
 Голова дає наказ: воду всю спускать,
 Риб отих переловить i у кожну хату –
 Скiльки прийдеться – усiм порiвну роздать.
 Ну, громада – до ставка. Узяли пiдводу
 (А вже лiд на бережку, бо воно ж – зима),
 Воду випустили геть. Ходимо по льоду.
 Де та риба? Хоч убий – нi чорта нема!
 Аж малий Золотарьов (вiн ще був – дитина,
 Щось там вештавсь на ставку) – вiн i розказав,
 Що Сашко Капустякiв за якусь годину
 З ополонки дiжки три риби натаскав.
 Як почули новину – очманiли люди:
 Щоб отак-от ошукать цiлеє село!
 Що ви кажете? Про спорт? Хлопцi, далi – буде.
 Я ж розказую усю правду, як було.
 Всі негайно – до Сашка. Той – лежить у лiжку.
 "Хворий, – каже, – через це й збори пропустив".
 Ми – шукати. А в льоху – з рибою три дiжки.
 Вiн, паскуда, огiркiв зверху натрусив!
 Коб не мiлiцiонер – Сагаян Микола –
 Вже б тому Капустяку й нам би з ним – хана!
 "Хлопцi! – каже,– не чiпать! Сперше – протокола,
 Треба ж зважить, скiльки вкрав клятий сатана".
 Де взялися й терези (ледь я не стетерiв).
 Ставим пiдписи свої, раз такi дiла,
 Що той нелюдь наловив двадцять п'ять центнерiв
 Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла!
 Тут уже Капустяку ми набили рожу.
 Щоб-таки на другий раз вiн, падлюка, знав!
 Що ви кажете? Про спорт? Я ж оце пiдвожу.
 Як ти думаєш? Про бокс? От i не вгадав!
 Ну, то треба ж протокол везти до району.
 А воно ж пiд Новий рiк, хто б оце схотiв?
 Та, спасибi, пiдрядивсь (був такий в нас) Кльонов:
 Вiн на свята повз район їхав до батькiв.
 Голова йому за це виставив пiвлiтру.
 Ще й вiд себе Сагаян – пляшку первача
 (Вiн був хлопець не дурний, мав-таки макiтру.
 Та й по бабах був ходок, арм'янин хоча).
 Далi Кльонов – на мопед, i – вперед, а ми ще
 Десь iз тиждень не могли вгамувати гнiв.
 Хай же сплатить сучий син штрафу хоч пiвтищi!
 (Це, як брать по тих часах – двiстi трудоднiв).
 От ви думаєте: спорт – вимпели, медалi...
 Та воно ж – не с потолка, от у чому ж рiч!
 Та нiякий не спiдвей, слухайте вже далi.
 А куди нам поспiшать? Он, надворi нiч.
 Ну, за тиждень чи за два раптом iз району
 На трьох "Волгах" приїзжа к нам Совєцька Власть.
 Сам товариш Пушкарьов собствeнной пeрсоной.
 "Скiльки,– каже, – не дзвоню – не працює связь".
 (Звiсне дiло, телефон – вiн-то, може, й дирка,
 Та в конторi ж по святах нiкого нема.
 А дєжурною у нас, як iзвєстно, Чмирка.
 Вона взимку i тепер трубку не знiма).
 Пушкарьов до голови: врємeнi, мол, нєту,
 Дєскать, бистрeнько лаштуй хоч який пiкнiк.
 "Познайомтеся – оце з Держспорткомiтету
 Спецiально в гостi к вам чинний представник."
 Той з машини вилiза, руку всiм потицькав
 (Кожен думає собi: цей чого припер?).
 А у Києвi тодi ще сидiв Щербицький,
 А вже в областi – усi тi, що i тепер.
 Представник пузатий був i за вiком дрєвнiй
 (Та вони там всi такi: звiсно, Госкомспорт).
 "Гдє той, – каже, – чемпiон з вашої дєрєвнi,
 Що недавно встановив свiтовий рекорд?"
 Голова оторопiв, лупає очима
 (В нас хiба що у футбол бiгають малi) –
 Не второпає нiяк, що то за причина?!
 Звiдки взявся чемпiон в нашому селi?
 Тут, спасибi, Пушкарьов-таки вставив слово
 (Бо нiхто ж не доганя, куди гiсть веде).
 "Це про той чемпiонат з подльодного лову,
 Що оце ми провели, – каже, – мова йде".
 І, сказавши, посмiхнувсь, дивиться навколо.
 Що це, думає, народ якось попритих?
 "То хiба не ваш земляк, згiдно протокола,
 На змаганнях наловив риби бiльше всiх?".
 Голова як це почув – так i захолонув:
 Вiн уже по цих словах зразу все вгадав.
 Воно й справдi, вийшло так, що розтяпа Кльонов
 У районi документ не туди вiддав.
 Потiм Кльонов нам i сам пiдтвердив, по сутi,
 Що менти та прокурор десь були п'янi,
 Вiн потикавсь – кабiнет, там табличка – "Суддi".
 - Чи не вам ось протокол? А один: "Менi".
 А вже далi той суддя, видно, не провєрив,
 Що бумага ж не про те, не про спорт була!
 Вiн i пише: "Капустяк. Двадцять п'ять центнерiв
 Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла".
 А як стали роздавать лаври та дипломи,
 Викликають: Капустяк! – а його ж нема.
 Бо ж насправдi  у цей час вiн у себе вдома
 Пiсля всiх отих дiлов лiки принiма.
 Головний iще суддя каже : "Дуже жалко,
 Що героя своєго не вида народ.
 А тєм болєє, такий видатний рибалка!
 Ну, та був би рєзультат – слава нє уйдьот".
 I вже про Капустяка пишуть всi газети.
 Сперше – Київ та Москва, далi – закордон.
 I вже їде представник з Держспорткомiтету:
 Отакий, мовляв, у вас славний чемпiон!
 Голова перелякавсь. Дуранину поре:
 "Нинi,– каже, – Капустяк трохи не теє...
 Вiн, бач, травму получив на розминцi вчора,
 То ж звиняйте – не прийде: з лiжка не встає.
 А що, звiсно, рекордсмен з подльодного лову,
 Так пишаємось усi славним земляком.
 Прєдложенiє таке: пройдем у столову,
 А вже потiм i медаль вручимо, й диплом".
 Пушкарьов на те пристав, представник – так само,
 I хто з ними там були – чоловiка з п'ять.
 А в столовiй вже давно – полная програма:
 I поїсти, що Бог дав, i пляшки стоять.
 А вже далi що було – пам'ять не вдержала.
 Бо за кожні п'ять хвилин – новий тост: гагах!
 Як вручали ту медаль, гостей проводжали –
 Це вже мало хто стояв на своїх ногах.
 Я до чого це веду (от хоч би й по спорту!):
 Не послiдня в тому рiч, хто бiля керма.
 А конкретно говоря, ну його всьо к чорту!
 Краще, хлопцi, за футбол в свiтi гри нема.
 
 ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА,
 ВЕТЕРАНА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ “ПЕРЕМОГА”, ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
 А ну, хто там задрімав?  Хай прочистить вуха!
 Це ж не басні, а розказ про минулі дні.
 Раз пішла вже річ про спорт, то нехай послуха
 (Де тут, бачив, був стакан? А плесни й мені).
 Значить, став наш Капустяк самим луччим в світі.
 З честю, значить, увійшов до спортивних лав.
 Сам товариш Пушкарьов у своєму звіті
 Про цей успіх у Москву відрапортував.
 Що ти либишся, малий? Думаєш, брешу я?
 То були такі часи, аж не вірю й сам:
 Як начальство доповість, як відрапортує, –
 Значить, так воно й було. Так собі й затям.
 Правда, вийшла для людей нібито й образа:
 Ні за що Капустяку шана і хвала.
 Ну, та він нам могарич виставив, зараза,
 А на закусь же якраз риба і пішла.
 От, здавалося б, і все. Драма чи не драма,
 А вже, буцімто, й дійшла справа до кінця.
 Коли раптом – на тобі, телефонограма!
 Голова як прочитав, аж зламав стільця
 (Чи то ноги віднялись – на секунду, звісно, –
 Чи друга яка біда, не скажу зараз,
 Тільки бухнувсь, як стояв, а стілець як трісне!).
 Виявляється, прийшов з області приказ:
 Щоб збирався Капустяк рейсом через Вєну
 На змагання у Мадрид (в отакенну даль!),
 А до нашого села їде по обмєну
 Видатний тореадор Сергіо Надаль.
 Аж затіпавсь голова: отака засада!
 Верещить, немов схопив голі провода:
 “Де той клятий Сагаян?! Придушив би гада:
 Через його протокол нам оця біда!
 Що одне – Капустяка треба відправляти
 (Десь там зуби повставлять, вудок накупить),
 Так ще й Сергіо Надаль, трясця його мати,
 Видатний тореадор в гості приїздить!
 А на носі ж посівна. Тута не до сміху.
 Щоб ще ж потім зимувать з брюхом не пустим.
 Треба їхать у район. В область треба їхать!
 На хрєна нам той Надаль, дайте запчастин!”
 І з добрячим матюком на шофера гримнув,
 Щоб машину підганяв, та мерщій, бігом!
 Їхав злий, а повернувсь – кволий, як та гривня.
 І – ні слова. Бух за стіл, дудлить самогон.
 Так, між іншим, і спортсмен: виступить погано –
 І порушує режим, хто уже як звик.
 Видно, десь там голова получив догану.
 Та таку, що взагалі проглотив язик.
 Ніч минає – він все п’є. Тільки десь опівдні
 Перша чутка по селу все ж таки пройшла.
 Що, мовляв, вопрос рєшон не на нашім рівні
 І не нашого ума ці, мовляв, діла.
 Що ти кажеш? Капустяк? То – отдєльний случай.
 Як він їздив – ми спєрва визнали з газет.
 Хто там плига у кутку? Ти б  послухав лучче.
 А-а, не терпиться – то йди. Знаєш, де клозет.
 Ну, так, значить, той Надаль вже ось-ось приїде.
 Коли в гості, ще б так-сяк: нам не в перший раз.
 Але ж мусим готувать у селі кориду,
 Щоб він мав де показать свій високий клас!
 Сам-то він везе костюм, шляпу та мулєту,
 Ще й загострені такі на кінці дроти.
 Нам же – виставить бика гостю на котлєту
 І вмєстітельний пустир тином обнести.
 (Обнести, не обнести... Щоб не мудрувати:
 В нас коров’ячий загон тут же, край села.
 Огорожу підновить, кізяки зібрати,
 По начальству доложить – от і всі діла).
 Із району нам піску підвезла держава.
 Розкидали, розгребли – з цим як раз простіш.
 Але ж виставить бика – то вже інша справа!
 А відпертися ж ніяк: йдеться про прєстіж.
 І ніхто нас не пита: в силі ми, не в силі,
 У начальства всіх розмов, знаєте ж: “Давай!”.
 А у нас на весь колхоз один бик – Василій.
 Правда, діло своє знав: справний був бугай.
 Тут народ уже підняв галас аж до неба.
 Навіть дід Четвериков владу матюка:
 А корів хто буде крить, як прийде потреба?
 Сам товариш Пушкарьов? Не дамо бика!
 Ще б корову чи козу, тільки щоб не дойні
 (Ну, повернеться ж отой чортів Капустяк!).
 В общєм, того ж таки дня з’їздили до бойні
 І привозять бугая (Звісно, не за так.
 Бо ж його другий колхоз здав уже на м’ясо.
 Це вже лічно голова упросив якось,
 Що, мовляв, заб’єм самі і найближчим часом,
 Не хвилюйтесь, віддамо м’ясо, шкуру й кость).
 А тим часом на селі калатня чимала.
 Ще ж такого не було, що вже да – то да.
 Не студентів бо везуть: це вже, як попало,
 Ні селить, ні годувать, бач, не випада.
 Хто це квакнув “Дєд, бистрєй”? Ач, яка ти скора!
 Май терпіння. Все в свій час розкажу, не плач.
 Звісна річ, не про бика – про тореадора.
 Да, приїхав, ще й не сам – з ним перекладач.
 Ну, і наших до хрєна, вплоть аж до спецназу.
 Може й лишні серед них –  то вже річ така…
 А Сєрьога (ми його так прозвали зразу)
 Пєрвим дєлом захотів глянуть на бика.
 Глянув – лучче б не глядів! В нього – очі з лоба:
 Я вам що тут, новачок? Не стерплю образ!
 Нєвозможно, до чєво тощая худоба!
 Сколько стран ісколєсіл – віжу в пєрвий раз.
 Голова йому: “Та ні, в нашого народа
 Жодних сумнівів нема в тім, що ти – мастак.
 Що ж касається бика – то така порода.
 В нас колхозні геть усі виглядять отак.”
 Хто ото весь час бубнить? Андрюшкова, Катька!
 (От же ж, господи прости, виросла глиста!).
 Дай же ж людям розказать, це ж про твого батька.
 Ой, діждешся, я йому відішлю листа!
 Да, іще одну дурню меншого масштабу
 Мало-мало не забув вам доповісти:
 На той час нам підвезли з обласного штабу
 Різних марок сотні дві й підписні листи
 (Це – щоб людям повступать в общества защити,
 Там, і миру, і дітей, і казна-чого,
 І буквально за два дні все розпространити
 Й поздавати по рублю всім до одного.
 В нас держава на той час, хоч яка не сильна,
 Просто так чомусь віднять гроші не могла:
 Ні, вступи та розпишись, ніби добровільно,
 Та ще й взноси позбирай з усього села.
 То ж, як сів наш голова із гостями пити,
 З ним були оті листи, й марки, і казна…
 Як Сєрьога опинивсь в Общєствє защити,
 А тєм болєє – тварин, так ніхто й не зна.
 В рєзультаті, як усі повставали вранці,
 Тут-то наш тореадор протрезвів умить:
 "Так тепер мені, – кричить, – долг і честь іспанця
 (Розписався ж!) жодну тварь тронуть не велить!
 І йому ж не поясниш, що те все – дурниці,
 Всі ті марки та листи: він не поніма!
 Та й не слуха, ще й сказав: дасть тому по пиці,
 Хто іспанську їхню честь за ніщо трима.
 От біда! Тореадор – хлопець благородний,
 Но своєї ж голови іще більше жаль:
 Бо вже діло на скандал тягне міжнародний,
 Що пропав тореадор Сергіо Надаль!
 І чого не виступа, і куди він дівся…
 Що ж утнути, щоб із нас спросу не було?!
 І додумались-таки: хай би він женився
 Й переїхав назавжди жить до нас в село.
 Ну, а далі ви й самі знаєте без мене:
 Як іспанський фахівець був у нас в гостях,
 Як мгновєнно закохавсь в Андрюшкову Лєну
 (Перша дівка на селі, й він був холостяк).
 По весіллі їм колхоз виділив хатину, –
 Це вже років через два в город подались.
 В гості – їздять. Чи самі, чи пришлють дитину.
 Теж красавиця росте. Катька, покажись!
 Що то є спортивна стать! Вже ж її не купиш.
 Взагалі, як річ про спорт (та помовч, стара!),
 Жаль, “Динаму” в УЕФА знов дістався кукіш…
 Ну, та все одно, футбол – краща в світі гра!
 
 ЗАКІНЧЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА КОЛОМІЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ «ПЕРЕМОГА», ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
 Дорогі товариші! Маю ще два слова
 (Та який тобі отут врємєнной ліміт?).
 Це ж про те, як наш колхоз Сашку-риболова
 По вказівці посилав на турнір в Мадрид!
 Що спочатку Капустяк за свій вчинок подлий
 Від начальства із Москви получив медаль, –
 Так тепер його іще на спортивний подвиг
 Посилають за кордон. Грошей їм не жаль!
 І кого ж? Капустяка! Чи других не видно?
 А вже ж як його тоді голова просив,
 Щоб державу та колхоз був представив гідно,
 Щоб паскудну свою суть десь не проявив.
 І щоб лишнього слівця не сказав нікому,
 І який з собою брать в дальню путь вантаж –
 Це товариш Васильчук, секретар парткому,
 Перед виїздом провів строгий інструктаж.
 Взяв герой наш добру снасть, пляшку вітаміна,
 Курку, сала, огірків, кілька цибулин,
 Та й поїхав, та й пої… (як писав Тичина,
 Видающійся поет і громадянин).
 З пересадками два дні плентавсь через Київ
 (Транспорт був у ті часи гірший, ніж тепер).
 Всі харчі і вітамін по дорозі виїв,
 Аж нарешті й до Москви поїздом допер.
 А столиця вже його зустрічає радо.
 Як не бреше – повезли зразу в ресторан.
 І годують на дурняк і шанують гада:
 Як же ж, чинний рекордсмен, славнозвісний пан!
 Тут не жалкий бутерброд, що в купе з утра їв:
 Кращі страви Капустяк підміта – хрум-хрум!
 А обабіч за столом трєнєр Посилаєв
 І дівча-перекладач компаньєро Шкрум.
 А готельні номери, а авто к порогу,
 Заграничні паспорти! Все давно чека.
 Тільки що не під оркестр з маршем на дорогу
 Провожає весь народ в путь Капустяка.
 Навіть в аеропорту, де людину котру
 Перевірять десять раз перш, ніж пропустить,
 А спортсменам – ні хрєна! Прямо без досмотру
 Із машини  – у літак мало не за мить.
 Гарні крісла в літаку! А м’які, як постіль.
 Аж незчувся Капустяк, що уже летить
 (Ще й дівча-перекладач півгодини поспіль
 Болоболить, не стуля рота ні на мить).
 Тільки врешті задрімав: чує – десь позаду
 Голосить на весь салон здоровенний жлоб:
 «Всім сидіти по місцях! Рушим до Багдаду.
 А хто сіпнеться, тому зразу – кулю в лоб».
 А ще другий терорист, трохи старший віком,
 До кабіни літака у цей час проліз
 І пілоту за кермом з диким видом тика
 Здоровенний пістолет мало не під ніс.
 Тут всі разом почали хто кричать, хто плакать.
 Хто – бандитів матюка в бога душу мать,
 А дівча-перекладач (мабуть, з переляку)
 По іспаньскі цокотить, що – не розібрать.
 От халепа! Як же буть? Що робити має?
 Зирк на трєнєра. Овва! Деж він є? Нема!
 Тут миттєво Капустяк рішення приймає:
 Вже ідею рятівну на умі трима.
 Поки там якийсь дідок щось кричав бандиту,
 Непомітно Капустяк до кишені – шасть.
 Він, бач, з дому прихопив шашку динаміту
 (Для рибалки – міркував – сама лучша снасть).
 І підводиться герой з шашкою в руці лиш,
 Що до пуза притиска, і гукає так:
 «Кинь, падлюко, автомат, бо як в мене вцілиш –
 Динамітом рознесе на шматки літак!».
 Терорист на мить закляк: не чекав же, звісно,
 Від якогось шмаркача дій таких крутих.
 Тут іззаду хтось його як по шиї трісне!
 А щоб мало не було – хрясь іще й під дих!
 То нагоди в слушну мить доброї не згаяв
 І поганцю не на жарт підновив портрет
 З кулака і з носака трєнєр Посилаєв,
 Що до цих іще подій виліз в туалет.
 І вже вдвох з Капустяком, відновивши сили,
 З автоматом на руках майже без труда
 Зразу й другого того запросто скрутили:
 Він в кабіні й не чекав, що прийшла біда.
 Що тоді розпочалось! Кинувся героїв
 Обнімать та цілувать кожен пасажир:
 Таки справді Капустяк славне діло скоїв
 І подяку, як не глянь, чесно заслужив.
 Тут, конєшно, той літак поверта в столицю.
 Терористів, кому слід,  на руки здали.
 А спортсменам  нашим двом ледь не перші лиця
 Виголошують слова шани і хвали.
 Як ти кажеш? На турнір? Ні, писали в пресі,
 Що фізично Капустяк хоч і здоровяк,
 Та, мовляв, перебува у нервовім стресі,
 Що рибалити як слід вже не дасть ніяк.
 І за тиждень до села приїжжає Сашка.
 Довелось-таки в Москві кілька днів пожить –
 Бо прийшлось давать одвіт, як це в нього шашка
 Динаміту в літаку винайшлась в ту мить.
 Що він там розповідав, що писав в анкетах –
 Він про те нам не казав навіть під сто грам.
 Люди чули – по таких човгав кабінетах,
 Де Господь не приведи побувати нам.
 Отакий от получивсь детективний трілер!
 Потім з’їздив Капустяк ще й у Вашингтон,
 Де вручав йому якийсь Перець де Куїлер
 Срібну пам’ятну медаль від лиця ООН.
 А случись кому із нас – кожен би так само
 Ні держави, ні села не зганьбив би там.
 А не те, як  в наші дні київське «Динамо»:
 Що тим неграм наш футбол, що ті негри – нам!
 А-а, поганці, нічим крить? Правда очі коле?
 Що країну, що гравців продали за гріш!
 Ви своїх Капустяків виведіть на поле:
 Наші гратимуть за тих чорних мавп не гірш!
 
 |