Сніги небесні пробуєм на смак. Любов гаряча в нас – як вовча паща. І хмара заступила віщий знак. А нам щасливо тому, що пропащо. П’ємо вино і синій виноград, Розплескавши собачу кров світання. Так вже було зо п’ять століть назад... І те, що є між нами, – вже востаннє: Твій плач здригальний в апогеї злить – Моє найбільше щастя волохате. Козацький рай. Ніщо мене не злить. Калини вибух. Синьо-біла хата. Хай чорнохлібий вечір надійде. Хай білохлібе знов світання всюди. Те, що пройшло крізь пекло, – вже святе, Те, що в раю, – ніде уже не буде... Свистять над нами кулі й солов’ї, Яких любили ще неандертальці. І крики ніжнолезих кураїв - Як від обручок борозни на пальці. Згубивши сенс, подумаєм про смак. Любов гаряча в нас – як вовча паща. І хмара заступила Зодіак. А нам щасливо тому, Що пропащо...
|