Горілиць лежу. Наче диким горошком, Тобою душа обів’ється. Густе Волосся корінням униз проросте, Бо липень, і в склянці лишилося трошки Вина із кульбаби. Міцне, золоте. Це перше причастя – як щастя. І бджоли Гудуть, і гудінням стікають світи, І хлопчик-горобчик – солодкий, як ти, Корівку рябу випасає спроквола Та травам наказує вгору рости. А голос сопілки вигойдує, лине Над луки, над руки, над пащі яскинь, І ластівка легко пірнає у синь, І липнуть пелюстки до білої спини Пахучої квітки люби-не покинь.
|