Чужий вже і цьому і тому світові,
Живу, наче волхв чи вовк.
Дорога – тополя із голими вітами.
Постіль – шанхайський шовк.

Між ними що вибрати – я не знаю.
Втомився іти, і ти...
Коні, верблюди, човни, трамваї...
Слава, гроші...
Нема мети.

Капканно і пастково, і драглисто.
Поліські боги в мені.
Крилатих коней пасу зі свистом
В столичному бур’яні.

Духами дешевими пахне воля.
Портрети предків – ікони мов...
Важка, та ніколи не підла, доля
Штормить мою рабську кров.

На березі моря дельфіни вбиті.
А я ще в душі дуліб.
Я пам’ятаю роги й копита
І небо війни – наче з кров’ю хліб.

І серце – мов пташка клює зернину –
Забилось, забилось, згадавши щось:
Чи рай, чи пекло, чи батьківщину,
Кохання, що не збулось?..

А я ще поет і вже трохи воїн.
Мамайськи мені, брати.

Живу, як на фронті війни чужої.
Вмерти цікаво, або рости...