1. Невесела видалась розмова На волинській батьківській землі. Поле, вітер, хустка полинова, Річка, зорі, коні, журавлі... День такий – мов сон вирійних птахів, Діда молода коза пасе... І нема ні радості, ні страху. Сіре все. Мов до дір заїжджені платівки, Крутяться, димлять зіниці псів. Вечорниці у старої дівки... П’яні всі. За селом неприбрані могили. Вічна даль – як гутне скло сльози. Що діди у церкві намолили – Ти в корчмі («на точці») віддаси. Сни й сини давно уже збулися. Пісня хвора. Тоскно. Снігодощ. Лиш іскрять, як в січні шкура лиса, Порохняве небо й сальний борщ. 2. А газети... Краще не читати, Щоби дух притомним зберегти. Бюро-, демо-... просто кра...ти, Гетьманати, геть мана ти... і теледебати... Одне слово – роги і хвости. Та на зло оцій от дикій смуті З Того світу, з глибо-висоти Хочу наше, наше повернути! Й гайдамаків, Господи, прости... Куці революційки, майдани – Наче день народження попа. А Дніпро – від серця і до крана, – Наче Шлях Чумацький. Раєм пах. І сніжинки падали, і зорі... Серед них веселі і сумні. Ми тепер – останні краплі в морі, Іскорки кобзарської струни, Що колючодрото продзвеніла Від старого Заходу на Схід. І всміхнулась – як сміється тіло, І сплакнула так, як плаче лід. Не спішу... Заглиблююсь в стихію. Теплою печаллю обів’юсь. Відчуваю все... і розумію, Як з роси народжується Русь. Ось і вся розмова задушевна На поліссі, на моїй землі, Де усе безцінне і дешеве: Річка, зорі, коні, журавлі...
|