1.

Невесела видалась розмова
На волинській батьківській землі.
Поле, вітер, хустка полинова,
Річка, зорі, коні, журавлі...

День такий – мов сон вирійних птахів,
Діда молода коза пасе...
І нема ні радості, ні страху.
Сіре все.

Мов до дір заїжджені платівки,
Крутяться, димлять зіниці псів.
Вечорниці у старої дівки...
П’яні всі.

За селом неприбрані могили.
Вічна даль – як гутне скло сльози.
Що діди у церкві намолили –
Ти в корчмі («на точці») віддаси.

Сни й сини давно уже збулися.
Пісня хвора. Тоскно. Снігодощ.
Лиш іскрять, як в січні шкура лиса,
Порохняве небо й сальний борщ.

2.

А газети...
Краще не читати,
Щоби дух притомним зберегти.
Бюро-, демо-... просто кра...ти,
Гетьманати, геть мана ти... і теледебати...
Одне слово – роги і хвости.

Та на зло оцій от дикій смуті
З Того світу, з глибо-висоти
Хочу наше, наше повернути!
Й гайдамаків, Господи, прости...

Куці революційки, майдани –
Наче день народження попа.
А Дніпро – від серця і до крана, –
Наче Шлях Чумацький.
Раєм пах.

І сніжинки падали, і зорі...
Серед них веселі і сумні.
Ми тепер – останні краплі в морі,
Іскорки кобзарської струни,
Що колючодрото продзвеніла
Від старого Заходу на Схід.
І всміхнулась – як сміється тіло,
І сплакнула так, як плаче лід.

Не спішу...
Заглиблююсь в стихію.
Теплою печаллю обів’юсь.
Відчуваю все... і розумію,
Як з роси народжується Русь.

Ось і вся розмова задушевна
На поліссі, на моїй землі,
Де усе безцінне і дешеве:
Річка, зорі, коні, журавлі...