Себе не хочу жаліти. А людство жаліти ліньки. Позаду – вино із квітів І темна солодкість жінки. На Місяці – теплий вечір. На Сонці – холодний ранок. І друга мойого плечі, Прострілені під Іраном. Я зрадив життя, здається, – Продався осіннім віршам. А Фауст старий сміється: «Могло бути навіть гірше…»
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”