і неначе франциск розпускаєш нічних голубів
з велелюдного раю чи пак велелюдної клітки
як прокльони незрячій країні де плодять рабів
де невчені поети
подаються в ченці та в політики
де стріляють як дич журналістів та інших святих
де не встигши зрости покривається снігом волосся
де кругом мефістофелі вперто чигають на тих
хто двомовність свою називає гріхом двоголосся
наче крик у пустелі пускались за вітром слова
тільки вітер напевно тоі пролітав не попутний
як спадаючу зірку несла безконечна крива
натренований образ
із часом все більш многокутний
чи то пак многогранний
під гострим прицілом судів
з наболілого мозку що зсохся від розумозгуби
ти неначе франциск розпускаєш усіх голубів
тихо падає ручка
завмерло стискаються губи
хто ще може писати обачніше стався до тем
бійся правди і бога хрестись на усі забобони
епітафія снігу лежить над зігнилим мерцем
доїдає останки черва під блаженством запони
дайте точку опори
і зрушу застояну вісь
дайте точку опори                  горлають розчеплені пальці
крони мертвих дубів накривають моря низьколісь
кості мертвих героїв обсмоктують неандертальці