Білий стіл. Замріяна шинкарка.
Зморшки на зеленому вині.
За вікном шикарна іномарка
І туманні тюлі на вікні.

У меню – питво із кураїни,
Чорне м’ясо з дикого коня...
Посеред чадної України,
На відході вітряного дня.

Почерком посмертної записки
На серветці вірш хтось написав.
Світяться з пітьми бандитські писки
І салонно-відьомська краса.

Я сюди приходжу у суботу
З Музою чи другом молодим.
А навпроти – половці і готи,
Що давним-давно зайшли сюди.

Он в кутку волхви, князі і мавки,
Гріє душу баба кам’яна.
І блистить, мов кров, протерта лавка,
На якій розстрижений монах.

Тут же циган і сумні повії.
Ще й блатних романтиків приліт,
Всіх отих, що світ не розуміють
І кого не розуміє світ –
Тільки ця замріяна шинкарка
І питво на зіллі, і скрипаль...

Як в раю, душевно тут,
А жарко,
Як у пеклі.
І життя не жаль.

Я ізвідси вийду в понеділок,
Цьому світу передам привіт,
Вічним серцем, як старим кадилом,
Білі вірші сіяти у світ.