1 Коли б щасливому мені достало сил: перетворитися в пісні – на всі часи, то я б, напевно, долетів до тих країв, де одинокі при житті жінки мої. Вони розмірено живуть в Долині Снів, латають небо, жнуть траву, смакують дні. І виглядають з-під руки до ранку сни, а сни на колір – як квітки у бузини. Та бузина на зло мені цвіте вночі, гудять над нею в вишині зірки-хрущі, і сонми янголів летять у далину, а я б гойдався, як дитя, в колисці сну. 2 Шукайте справжнього мене в Долині Снів, там де сузір’я „Все Мине...” горить мені. Де сиві літери хмарин, як неживі, щоночі падають згори й лежать в траві. Там Божих янголів політ, крізь хід годин, тече у дзеркалі землі, як в тлі води. А із безодні глибини встає межа, що розділяє сум-і-сни, любов-і-шал. А ще ввижається Господь посеред хмар, і в голубих очах Його – завжди зима. Від того холоду мене проймає в жар, бо я не знаю що мине – любов чи шал.
|