У степу не було нікого, Тільки вітер та ми й ковила, І мовчала струнка дорога, Що, здавалося, в небо вела. Та сміялося сонце в блакиті Над безмежжям німим цілини. В курені, що соломою криті, Ми дівчатам несли кавуни. І припала ж така година, Дуже радісна й трохи сумна: У Миколи були іменини, А у нас не було вина. Прокляли ми тоді дорогу, Що вона подалась не туди — Пнеться в небо, мабуть, до Бога, А від нього вина не жди... Гоготіло вночі багаття, Танцювали зірки у вогні, І дівчата в святешних платтях Дарували Миколі пісні. Чисту воду пили із бочки, Брудершафти і тости були, Пап солідних сини і дочки Круг багаття тамтам вели. І уже як першій зірниці Усміхнулася жовта стерня, Піднесли ми йому суниці, Що збирали гуртом півдня. Бо тоді у зелених суницях Вся фантазія наша жила. Бачив я: у Миколи в зіницях Синім полум’ям радість цвіла. І стояв він, як мак, рум’яний, Бурмотів невиразно: «Бра...» Був Микола від щастя п’яний, Від хмільного людського добра. |