Причащуся Києвом з гори.
Він мене потер, але не витер.
По кишенях - як завжди вітри.
Але ж і в крові - поки що вітер.

Хай ладна печаль віолончель,
Та здаля, в судьбу мою задощену
Линуть ластівки твоїх очей
Й в'ються над Михайлівською площею.

Господи! Ще б зиму цю - овва! -
Перебуть, бо так душа знекровлена.
І діждатись див. А є дива,
Раз ти все ж за щось мені дарована...