Квіти громадились аж під ліпнину,
Гулкі дзеркала вдивлялися в спину,
Сповнені рухів, букетів, наїдків
І насторожених скошених свідків,

Що разуразно косились-дивились,
І одвертали бруківку потилиць,
Що розпрочули таки, розпізн-а-а-али –
Хтось випадковий до штивної зали.

Справді... Знічев'я... Ковток алкоголю –
Й випасти у фіолетову волю.
Рваній волозі дихнувши: “От бля!..”
Києвом змієвим жити здаля.