Колян, Толян – такий ось крупний плян.
Хитаються обличчя громадян,
Тверезих, збройних, ні – то вже деталі...
На тлі в асфальт закроєних полів,
Із язичками нецензурних слів,
В барокових димах “Запоріжсталі”,
За ними – ще. І далі, далі, далі...

І хто там пан, що буцім власник над-
Прибутків, нафт і всяких інших надр,
Інформполів і стовбурових “кліток”?
В кросівках справжній тупцяє владар,
І перегар стоїть по Гібралтар,
Ворушить пелюстки геополітик...

А камера пливе, мов кулемет.
Розбите скло. Порожній парлямент.
Одірваний, лежить вельможний ґудзик.
І знову плян – усміхнений Колян.
І вже доба, а не якийсь Майдан
Вкипа в кисні багряно-сизих музик.

Симфонії чого – мускулатур?
Мені не чуть. Не видно арматур.
Дрібниць нема. Мільйони спин закрили.
Та вже по них – тремтлива світлотінь,
Мов Україна родиться з видінь,
Та, про котру їм ще не говорили...