Меди й джерела разом пролились
У стольний град, в осоння і в “успіння”.
Як стіни, спів зроста, здіймається увись,
Як спів, зроста увись натхненне білостіння.

І – промисел немов, – витає голуб-птах,
Такий тремтливий, як життя поверхня...
Минулі йдуть здаля, йдуть по черствих грунтах,
Іще живі стоять у позолоті серпня...

Всі синяви – мої. Чорноти – теж мої.
Розгінно так по них єство шугає в іншість,
Впираючися світові в краї,
З миттєвостями змішуючи вічність,

Котра буває і не крижана,
Неходжена, але обжита начебто.
Що дихає й лежить, немовби рівнина,
Як Україна – зверху десь побачена…