З темно – синього неба упала зоря… Догоріла і все… Не помітили люди, Що нестало іще одного корабля, З тих, що в небі пливуть із нізвідки в нікУди… Люди просто ішли битим шляхом своїм, Говорили про щось неважливе – до – болю І не думалось їм, за печалями зим, Що душа іще проситься вийти на волю – Полетіти туди де, в далеких світах, Вже чекає її вітер нових земель, Щоби з чистих бажань, у загублених снах, Збудувати для неба новий корабель… Щоби хтось із людей, на порозі весни, Просто глянув би в гору і звідси, здаля, Пригадав свої мрії і радісні сни… І впізнав би у небі свого корабля.
|