збережи для мене цю пахощ вогню і мальв хай слізьми вмивається тінь і мед мого вітру тут спіймав я гарячої смак і смерічок вже крах і ударом зорі об скелю розколює річку обніми підопліччя сапфічно калічних берез ми покірно лягли до вогню розкинувши руки нам обом пройшла зірка на стержені плес де вязались мерців мімічно здійняті буки збережи про мене те що ставало на карб і дурило всі карти стаючи щоночі душею орфоепію лірики знічить столиховий скарб й сучий син на афіші малює кохання межею а тісніш і простіш серед тіней нам вічно не бути а освідчившись грішно піти світ за очі в люди
|