Опубліковано: 2008.08.09
Поетичний розділ: Релігійна лірика

Микола Столицин

Поцелуй ветра. Лепет

Пылающее Солнце закатилось,
Порывом ветра сорвано с небес;
Она его увидела повязку —
И молча распахнула кимоно...

Такою беззащитной наготою
Из тьмы плеснули острые соски,
Что он — забыл о Долге и о чести
И просто на соски ее смотрел...

Его комбинезон пропах бензином,
Но тонкий аромат ее духов —
И пота, и желания, и влаги —
Комбинезон отменно оттеснил.

И он — смеялся, падая навстречу
Не смерти, но рождению, и вновь
Лишь шелест кимоно и запах пота,
И полная порыва — нагота...

Ни смерти, ни последнего заданья,
Ни Солнца, ни повязки, ни-че-го,
Лишь шелест кимоно и тихий лепет,
В котором — бесконечное «люблю».

...И в палубу горячую вонзаясь, —
Когда мотор отчаянно взревел, —
Услышал он не скрежет переборок,
Но лепет — без начала и конца.

2008
Крым, Многоречье
© Микола Столицин
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/14907/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG