Опубліковано: 2008.08.07
Поетичний розділ: Релігійна лірика

Костянтин Віхляєв

Старатель

В разреженном пространстве земных рукопожатий,
В размеренном движенье к вершине всех вершин
Уже неинтересны застолья шатий-братий,
Уже не различаешь ни следствий, ни причин.

Как далеки оттуда игрушечные люди,
Парады, бомбовозы, идущие на взлёт…
Сшибаются народы, но небо их не судит,
Им всё прощает небо, прощает и зовёт.

То небо, как старатель, не спит, не отдыхает,
Скорбя, что друг от друга устали муравьи,
Песок случайных взглядов старатель намывает:
А вдруг да попадётся крупиночка любви?

А ты идёшь к вершине, тебе плевать на брата,
Что кроткого унизит, счастливого убьёт…
Немую безучастность и слепоту фаната
Тебе прощает небо, прощает и зовёт.

2007
© Костянтин Вiхляєв
© музика: Костянтин Вiхляєв
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/14870/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG