голі діти з білого каменю
лишіть нам свою пишноту  
пухкенькі сироти гнилого бароко
за вами – розпластані вулиці як повії    
старі – з іменами нових героїв                                                                      

1.
                                                                       
Так покидає камінь теплий футляр кулака.
 Злизуєм чорні новини з факсового язика.
Читаємо заповіді, спотикаючись об цитати.
…Небо таке безбожне, небу на нас насцяти.

2.

Бронзовий пил, потепліла вода і пляж.
Вмієш тримати голову – вже на ній камуфляж.
Ламане сонце – на сірі квадрати блях.
Ось би знайшовся турок, москаль чи лях.

…І посірілий хлопчина, що міцно тримає дах,
вже зарахований до потенційних невдах.

3.

Свята не буде, діти.
Ви наламали дров.
Сани розбито.
Олені лижуть кров.
Під лоьдяним сузір’ям,
не розтуливши губ,
заснула міцно і вірно
вулиця-труп.

4.

Площа схожа на соняшник.
Тільки збереться сніг , -
стане засмага тоншою.
Кожен у свій барліг
вмоститься тихо і чемно…

…Палять траву. Плюють.
Гріється місто вчених,
прОблядей і приблуд.

5.

З роками – ліжка не ширші. Фарбовані килими
линяють і виють на моду. Ми
як два квитки до Валлетти,
далекі та горді. Рахуємо злети,
вбиваючи подумки кількість провалів.
І лаємо спеку. І нарізно засинаєм.

30 – 31 липня 2008 р.