Ірина Гончарова24 хокку українськоюХвилі на річці Уявляють себе морськими – Вітер дме… Дітлахи, пісок жовтий, Неба синь. Літо знов з нами. Стою під вітром. Під сонцем стояла. Під місяцем стоятиме… Всихають вишні – Нема кому зібрати. Птахи теж зникли. До сонця росте дерево Й у землю – Вічність минає… Пісок – годинник найкращий – Тече у прірву – Пустелю буття. Вигадали час, А є тільки вічність Від сонця до мене. Дітлахи грають, А кинутий пес Нюхає слід хазяїна…. Літери мертві, І слова мертві також. Птахи співають. Вітер гуляє з-за лугу Аж за беріг. А там другий луг. Зозуля співає кожен день. Зараз тихо. Вітер дужий дме. Між деревами та кущами – Темрява. Себе там знайшла. Луки та місяць, Та доріжка на плині. Комахи дзижчать. Південь чи північ – Вітру байдуже, Куди хмар стадо гнати. Набрала води. Промінь пронизує плин – Пірнаю за ним. Метелик пурха і не гадає про своє шовкове майбутнє. Павутиння летить. Хмари та вітер. Тут не може буть тебе. Луки та ріка… Ластівка пурха – Кіт полює у траві. Пташеня кричить. Юні рибалки. Риба у їх кошиках Іще дихає. Оголений торс. М’язи грають силою Життя і кохання. Сонцем зігріті Шумують вітри полем Мов море шумить. Лелеки летять. Троє їх: мати, батько Та лелеченя. Дівчата йдуть повз, Посміхаються сонцю. Вранці дощ пройшов. Росяні луки, Запашні після зливи. Бджоли ген гудуть. Світ безкінечний – Сонць та місяців безліч. Душа в нім сама. Добре спалося – Вночі дощ стукотів по дахах. Вранці вірш “найшов”. Забудь минуле. Завтрашнє невідоме. Будь зараз і тут. Спокій та тиша. Птахи виспівують її Малюк заплакав.
|
2006 Десна © Ірина Гончарова |