Сергій Негодавід нових сліз пішло вітрогоном грім трохи розбив злий гін і і всім хором живих підживив помимрив при світлі у сонці щось є вловивши з докорів вовчий дощ йде зробившись тихішим скромнішим вогонь чого ти Миколо принизив огонь хто дном догори живців зворожив в кориті дригом нам лихо нажив твій пих і твій голос чого в сто колод сліз моїх колос поки що як поп промокло крило ото й з пліч без волі високо кропить щоб гоїлись болі зич відь хто цей вій чи сич а чи сміх бо в поті облич розгвінтчали міф від нього говориш і ниві хороші бо совість з вівсом не сіють пороші дощ злитий до ніг твоїх аж під поріг під клич і під зойки розвтілених міст то клич до охоти під виски солодких доки ці хлопці оділи сорочки і в ложці води не втопили добро одні тільки крихти в чорнилі і зло цілком можливо що втоплять всі сили і скорчать обійми як злидні просили під боком на личку похмільні сиропи і ніс божевільної жмурять жопи чи втома болить чоловіку неробі до нових віників ці війни і зводи отож бо з дітьми між горби йдуть дуби там стрінуться очі причини й журби під боком є тільки хліб і сіль – йди поговорим у вічі біль щоб віл зі злості з річки не вийшов а лише ревів до тих що з могили нас розтопили в світлиці і в хвилі з живого сміху під вітер тичини
|
2008 © Сергій Негода |