Перед початком сімейних торжеств
         я наливаю вина у келихи відсутніх
         друзів і оголошую: отут мав сидіти
         Іван Рега, отут – Василь Устич, а
         тут – Василь Кузан... Але вони не
         змогли приїхати.         Василь Ловска, художник

Холодний вітер... Прага і поріг
Чужого дому. Мовчазна омана
Сьогодні знову, тільки-но приліг –
У сні сміялась донечка Оксана.

Теплом домашнім віяло у сні,
Терпка тривога розливалась тілом...
А на обличчя падав мокрий сніг,
Який ніде не може бути білим.

Лиш дома. Там, за тридев’ять земель
(Хоча на мапі – це не так далеко),
Мене чекають. Серце спить саме
І плаче, як ображений собака.

А очі знов гортають дивні сни
Прекрасної, але чужої Праги...
З недавніх пір чомусь боюсь весни,
Хоч все життя до неї тільки й прагнув.

Вже пензель пише: осінь, вечір, дощ,
Сумні мости, заплакані пейзажі,
Будинки сірі біля мокрих площ,
Сліди невтішні смутку, навіть сажі...

Чомусь усе у чорних кольорах,
І сміх чомусь все ближче до іронії,
Але невже у донечки в очах
Уже цвітуть закохані півонії?..

Уже і в неї хтось на перший план
Виходить рвучко, впевнено... Ой леле!
Невже це я своїм чуттям не пан?
Ні! – завтра намалюю щось веселе.