повертаємося
повертаємося  додому
і бачимо –
що нібито усе інше
усе змінилося

і не тому
що за місяць
геть уся  шкіра змінилася

і не тому
що хтось із сусідів помер
а у когось народилася дитина
або онука чи онук

і не тому
що замість флоксів
на клумбі  вже квітнуть айстри

і навіть не тому
що раптом пофарбували
вхідні двері
у шоколадний колір
замість гидотного
“кака де дофін”

і дзвінок працює
і лампочка на кухні не гасне
раптово

усе це до речі такі дрібниці
що і не варто було б їх згадувати

щось змінилося у повітрі –
якось не так дихається –
легше і світліше

і усі посміхаються до тебе

…вранці прокидаєшся
від набридлого стукотіння
підборів по підлозі
сусідки що зверху

дивишся на знайому графіку тріщин
та плями на стелі
від колишнього потопу

і гадаєш:
усе те ж саме –
і грошей немає на ремонт
і собаку треба вигуляти
і телефон дзеленькає без зупину

піднімаюся з ліжка роздратована
кого це у таку рань

беру трубку
і чую
до болю знайомий голос
той самий
що увесь місяць
чувся десь за рогом

–   привіт із поверненням
я тут недалеко
кава є?

–   немає
взагалі ані кави
ані чаю
нічого і нікого нема
–   не кажи
є ти


24 серпня 2002 р.