Веди мене до Срібної Землі Веди мене до Срібної Землі Через одвічне прагнення до волі, Через бої і смерть на Краснім полі Стели мені доріжку по землі. Веди мене до срібної струни, До перших і останніх колискових, До замків, легендарних і казкових, До Тиси, до Боржави, до весни. Веди мене до слова, що дзвенить. Коли вночі схилюся над томами, „Ще б’ються хлопці...” , - шепчучи губами, - Держи мене за руку кожну мить. Веди мене до квітів на столі, До мами, до гармонії в любові, Веди мене до істини у слові, До радості на небі й на землі. Коли на скронях паморозь болить І серце спотикається об риму, Коли кімната кашляє від диму, - Веди мене до слави, що дзвенить. Від каменя з чужої сторони По сходинках окриленої пісні, По полонинах, що мов люди різні, - Веди мене до срібної струни. Коли слова безсилі і малі Зникають ніби краплі у окропі, Шукаючи європи у Європі, - Веди мене до Срібної Землі. |