СЕРПЕНЬ СТОЛИЧНОГО ПЛЯЖУ
1
Тіла прилипли до піску,
Дніпро, немов дракон жорстокий,
Повзе й чекає: хто, ну хто
Порушити посміє спокій.

2
Проковтнув би рожеву цю дівчину,
Смакував би солодкими пипками,
Тільки баба з мечем, що над кручею,
Раз по раз за думки такі штрикає.

І чомусь-таки цілиться в голову,
А тіла вже досмажує полудень.
Вони ладні віддати і душі вже,
Щоб у хвилі пірнути, як в полум’я.