Опубліковано: 2006.11.11
Поетичний розділ: Пейзажна лірика

Ірина Гончарова

***

Нарешті знов туман осінній пада
крізь неба решета на листя кволе,
що ген хитається – і раптом пише коло
у вілглій прохолоді листопада.

Спадає тиша по-під ноги ранком,
ледь чутно голоси пливуть пташині.
І барв намисто стигне на стежині,
що ріже простір поміж мною й садом.

Справляє осінь свій повільний танець,
розгойдуючи в такт йому дерева.
Земля, укрита немов шкурой лева,
готується до сплячки. Свій багрянець

Вже скинув ліс. Стоїть, ховає сором
зеленими розкриллями ялинок.
Оголеність осінньої картини
не виклика ані жалю, ні болю.

Виключно чемно розлучуся з нею
в очікуванні зміни декорацій.
Природа цілковиту має рацію
і робить все із легкою душею.
...І я навчаюсь мудрості у неї.

9 листопада 1994 р.

2006
Київ
© Ірина Гончарова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/1431/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG