Мені наснились дивні речі...
Речитативом перевтілень
Ти тілом втомлено вплела,
Змела зі столу крихти літа –
Лоліта у зеніті літ –
Літописом сумним повітря,
На вістря погляду вогню
У стилі „ню” себе у стислі
Ліси чи лисі небеса.
Така краса, такі довкола
Прозорі кола коло нас.
Блукає час повз наші руки
І круки голосно мовчать...
Стрічають нас напнуті плеса
І стреси в рідному гнізді...
Гніді лошата вибігають
І бгають простір перед себе.
На тебе дивляться крізь ніч
Облич чужих важезні тіні,
Настінні
Зозулі тікають у мозок
І позов змінюють на клич.
Поклич мене небесна весно
Зі сну, чи в сон, чи в сновидіння...
Таке невтілене падіння
В обійми, в лоно, до грудей...
Не Прометей до скал прикутий,
А запахом цикути – я
Розіп’ятий на тлі твоєму,
Мов євнух у руках цариць,
Чи жриць, що згідні принести
Єство моє у жертву літу
І плоть мою пліткам на втіху
У тиху паморозь зими...
Не ми себе народжуємо в часі.
На пласі днів нас розпинає
Весна, що поміж нас минає,
А мала би цвісти у нас –
У наших душах, на вустах,
У поцілунках і словах...
У ласках запахів весни,
Що знов тебе приносять в сни...