На шпальтах жовтня сповістили: – Осінь
вже остаточно оселилась. Жовкне
і жухне листя, і спадає. Садом
минає літо. Червоніє гроно
вагітне, вілгле від роси. І крони
іще зелені стигнуть у духмяній
імлі молочній. Ледве чутно кроки
провісниці прологу драм і віхол,
коли тополь сріблясті, сиві скроні
вже облетять. І вранці мстивий вихор
Їх понесе крайсвіт. А поки – жовтень.
І тихо, тепло ув обіймах туги
за сонцем літнім, його грою в хвилях,
за голосами тих, кого любив був –
і вже не стрінеш. Жовтень жовтошкірий
уже минає. Золотонебесно іще недовго
буде тут, я знаю. Та не караюся.
Усе минає...

14-16 жовтня 1995 р.