Ти сама себе боїшся,
Ти приховуєш від себе
Те, що проситься назовні,
Що просвічує крізь очі.
У обіймах перевтілень,
У цупких лещатах серця
Ти собі здаєшся німбом,
Ніби ти не з того тіста.
Ти боїшся доторкнутись,
Щоб не вирвались бажання,
Щоб не вихлюпнула спрагла
Недоторканість ілюзій,
Ненаситність твого тіла.
Відчуваю плоті трепет,
Неповторність ненаситі,
Руки, муками прибиті
До хреста моралі. Звідки
Ти принесла в гори груди
Повні присмаку прощання?
Може здатися, що сонце
Цим дощем вмиває руки.
Може ти не можеш більше –
Провокуєш нам розлуку?
Може, легше розминутись
Ніж лишитися собою?
У кишені прячеш ласку
Щоб не гралася зі мною.
Ти сама себе боїшся.
Може тінь твоєї тіні
Десь зустрінеться зі мною
У палкому поцілунку.
Може тінь твого бажання
Обійметься із моєю?
Ти шукаєш тих стосунків,
Що вростають у майбутнє.
Я з майбутнього вернувся,
Щоб тебе зустріти нині.
Але ти себе боїшся.
Може ніч тебе лякає?
Може щось тобі наснилось,
Що в політ не відпускає?