Я душу серед поля покладу,
(Нехай її брудну омиють роси),
А сам піду, в далекий край піду,
Як наймит стомлений і босий.

Зіб”ю в дорозі ноги до крові...
(В чужім краю ніхто не приголубить).
Які ще муки видумать нові
Тому, хто сам себе не любить?

Весь час питать: навіщо я живу?
А може просто- плюнути і жити?!
Упасти в свіжоскошену траву,
Чи птахою у небеса злетіти...

Не в чужині, а тут, не на біду,
На радість всім, хто в серці зла не носить,
Я душу серед поля покладу
(Нехай її брудну омиють роси).