А на Красному Полі - зима, Поміж краплями снігу – кров. Криком серця мовчить сурма, Що ніхто її не зборов, Як ніхто не зборов тих Крут, Що постали хрестом століть. А над Крутами чорний крук Переконливо так стоїть. І керують ним знову. З нас Вибирає він жертву. Ми Ніби вперше у перший клас Від зими йдемо й до зими. Крихта правди летить під стіл, Крапля совісті гасне там, Ми не Кротони й не святі – Знову страшно маленьким нам. Може, завтра замкнеться круг І на захист нам стане хто? Знов безвусі герої Крут, Не шинелі у них – пальто, Знову юні сини Карпат Із безумством хоробрих, чи Лицар той, що під блиском лат Загубився на смерть йдучи. Ні, на чудо нема вже сил У казкових усіх істот, Нам ув очі пускає пил Геній гнучкості і підлот, Той паскудний, жорстокий крук, Що згортає свободу в сніп, Та не має у нього рук І ніхто не впаде на сніг, Бо не має вже снігу, лиш Між траву проростає кров … Там, під зорями ти стоїш, І не бачиш нічого знов… А довкола все та ж зима, Березневий холодний час. Криком серця кричить сурма, Що навік поєднала нас. Кругом серця кружляє крик, Йде під Крути Карпатська Січ. І не плаче ще нині крук, І зима переходить в ніч…
|