На глевкому неба тлі пропливає тінь за тінню, Їм помахує услід полохливе мерехтіння. А за ним — пливуть слова і, напевне, не останні Проступають крізь асфальт тіні знаків запитання. Невибагливі птахи запитань клюють скоринки І в незвідані шляхи на примарливих хмаринках Запитань летять рої та задумується в плині Звісно, кожен про свої — сокровенні і глибинні. На тремтливому листі видається нам легкою Тиха відповідей тінь, переводимо з якої Погляд чистого листа в монументи манускриптів, Де завіси запитань лиш частково привідкриті... В надвечір’ї, між дерев, з теплим поглядом привітним Звично сів під ліхтарем за етюд художник-квітень. Він завершує вгорі легкий штрих: «Грядеши камо?..» Ллється світло ліхтарів акварельними мазками... |