Поїзд...
Чай полиновий.
На серці весняно-тепло.
Вікна відкриті...
Чудотворна ікона степу.

Вірші з другом читали.
Вляглися пізно.
Ніч затягнулась південна –
Як чорна пісня.

Професійна хвороба поетів –
Боліли душі під ранок.
І трохи дивно у цю епоху:
Мені вже сорок, а я підранок.

Мене любили жінки і звірі.
За що – не знаю...
За те, що, може, любив Почайну
Більш, ніж Почаїв.

А поїзд суне...
І ложки в чаї
Дзвенять, як дзвони.

Степ український.
Чайка кигиче.

Я на пероні...