Спека світлом огортає,
на вустах тремтить вогненно
послизаннями на сходах
перекинувшись на вітер,
розкидає тіні бляклі,
затинає в русі місто.

Непролазнішає місто,
вихлоп листя огортає,
водіїв обличчя бляклі,
очі зиркають вогненно —
прагнеться змагати вітер
чи пивасити на сходах,

до Дніпра тінявих сходах,
що пустило в серце місто,
ніжне жало, свіжий вітер,
що крайсхилля огортає,
на «ярмі» блищить вогненно
над фігури стомно-бляклі.

Монументи завжди бляклі,
як розсипані по сходах
скельця зблискують вогненно,
нам засмічуючи місто.
Посмітюшність огортає,
нездоровий, тхнилий вітер.

Хай би все поздув той вітер,
всі ці етикетки бляклі,
все, в що людність огортає
взяте під бухнуть на сходах,
продуковане цим містом,
що жере себе вогненно.

Хочеться ректи вогненно,
а не просто гнати вітер
марно струшуючи місто…
Радощі сумнівно-бляклі,
шепіт парочок на сходах
передсоння огортає.

Сутінки вогненно-бляклі
вітер зкочує по сходах,
тиша місто огортає.