З далекого далека ластівка піднесла з раяного вогню з посівного плоду з білого снігу мамин молодий коровай на смак як яблуневий спас а як його хотів обійняти уїдливий і як його не зміг обійняти статний і не утримався на пісних харчах вус в білій світлиці в теплі та в любові в сердешній зернині очищений в глибині віків без спасу воскрес від розрад та спогадів про сонце-світ і повертає вус витрушеного з землі і потрапляє той на стіл з шуму неба а звідти його переносять у натовп через вільну садибу і зривають з очей його і йому вийшло уродитися під вигадки карколомної флотилії в шумі сильного вітру коли роз’їжджається повна хата братів і з'являються почилі духи
|