Осінь переїхала по полі возом золотим.
Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим.

Сонце з батогом проміння вогняний погонич.
Навпростець по небі білі хмари в перегони.

На куделі верховіття синє павутиння.
Підпирається гори рукою далеч синя.

Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом,
В гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом.

Білі квіти впали – заповідь майбутніх січнів;
Перший раз тоді поцілувала землю вічність.