Рибою б мені, щукою
Вранці прийти до дурня.
Срібною, невідчутою,
Мертвою, а прийду я.
Як тобі, дурню, плачеться?
Як тобі щастя пружне?
Взяв би мене, а начебто
Руки тобі не служать.
Як тобі доля в’яжеться?
Ну ж бо, не бійся, сміло!
Ми на печі не зляжемось, –
Я загубила тіло
Десь по воді повіялась
Доля моя вчорашня...
Рветься до вікон віхола...
Дурню, тобі не страшно?
Спить королева-дівчинка
Вгорнена в сни пухові.
Зичу чогось я зичу їй,
Тільки в слова не сходить.
В неї лице картиною
Висне над вашим ложем.
Рідний, на кого ж ти мене?
Чим я тобі не гожа?
Плач, коли оку плачеться...
Ти вже поряд, а скоро...
Тут колись були пальчики...
Я загубила й сором.

Всі ополонки звузяться,
Місяць помре на хвої.
Ти у мені, як в музиці...
Як же все...поверхово!
Рибою б мені, тихою...
Дурню, спускайся глибше.
Там за тобою дихає
Тіло моє торішнє...