Тонкі міжкрилля мавок і килин... А ти чиї мені приносиш вії? Є сад і є колиска. А коли над садом божа ласка посивіє? В тобі також давно нема дощу, хоч ходять пальці сходинками клавіш. Все вмію...Але це – не відхрещу. Його не переломиш, не задавиш. Мені ж довіку – витирати пил, І плакати у плавнях, і бажати, щоб все, як планувалось. Треба сил. І ласки. І вогню на чорні дати. Всихає сад. Не всидить серед лих. А він, дивись, малюсінький та гожий заслухався, аж мудро так притих, неначе сам не гірш за тата може. В чиє міжкрилля завтра ти впадеш? А я стерплю, тонка твоя жрекиня... Та не спиню того, що є невпинним. І стануть дати рештками пожеж.
|