Може, є у когось кіт, а в когось – цуценя…
А у нас позатим літом жило жабеня.
Ми йому казки читали,
морозивом пригощали,
і кумедну пісню склали,
і йому співали:

«Ква-ква-ква! Ква-ква-ква!...»

Ой, були нам до вподоби враження нові!
З жабенятком ми у жмурки гралися в траві!
Ми раділи з жабенятком,
ми стрибали з жабенятком,
і співали з жабенятком –
уявіть собі!

«Ква-ква-ква! Ква-ква-ква!...»

Швидко літо промайнуло, і одного дня
раптом зникло, як не було, наше жабеня.
Ми три дні його шукали,
потім осінь всю чекали,
потім зиму сумували
ми без жабеня 

…………………………………………………………
Якось раз наступним літом ми прийшли в садок,
і побачили там повний жабенят ставок!
«Ой, чи знаєте, малятка,
де шукати жабенятка?
Де?»
         І раптом відізвався
хором весь ставок:

«Ква-ква-ква! Ква-ква-ква!...» -
Ми впізнали нашу пісню – отакі дива!
І у той момент,
в той чудний момент –
жабенятко наше, гляньте –
ДИ-РИ-ГЕНТ!!!
:)