Ти – як сонечко ясненьке,
в тебе платтячко біленьке.
Ти до мене повернулась,
і чарівно посміхнулась.
Ти спитала: «Хто ти, хлопчик?»
Я сказав: «Звичайно, льотчик,
бо в мене одні турботи –
літаки і вертольоти!
Я без діла не сумую,
їх у зошиті малюю.
Хочеш льотчицею стати? –
будем разом малювати!»

Опустивши долу очі,
ти погодилась охоче.
І тоді я здогадався,
що в тебе я закохався.
Я радію, ти радієш!
«Це любов!» - ти розумієш.
І літають літаками
сторінки за сторінками!...
Раптом вчителька з’явилась!
Та над нами нахилилась!
І чорнило, і чорнило
ти на платтячко розлила…

Так нежданою бідою
ми розлучені з тобою.
Перший клас! А вже страждання
від нещасного кохання...