Передчуття

Падають іскри у тишу.
Випікають рани в снігу.

Під іскрами озеро світить
і спрагло ковтає сліди.

Руйнується надламаний спокій,
ворушить вогку печаль.

І камінь відкотився від обрію,
а білих доріг нема.

П’яний мох покотився до сонця,
за містом лишились дні.


Їх збудовуєш: камінь за каменем,
але світ не вірить тобі.

Відмикаєш ключем півонії –
таємниці серед зими.


У стеблах збережений голос
живим, ще від весни.

Випиваєш м’ятне повітря,
за горло хапає сніг.

Вигріваєш сіль біля серця.
Хтось запалює чумакам свічки.

Срібний віз даленіє, відходить.
У небі заятрилися сни.

Допливаєш до середини сонця.
Озирнувшись, стаєш німим.