Ніка НовіковаІлюзіяА ти не слухай, то тобі й не збрешуть. І з часом ікла ребрами обтешуть, Можливо не додершись і до серця. Тоді вже гарантовано безсмертя! А доберуться – не фатально теж. Воно лускою, шерстю обросте ж, І наче з болю навпіл розірветься. Розсиплеться; у порох перетреться. Лишить криваво-чорний ртутний слід. Переливання: Замість крові – лід. Ти зблід? Ягня вже не повернеш – боги ситі. Хай в цім житті я гній в корінні квітів, В наступному зросту із нього маком. Чи як там у старій Бхагават-гіті? А лиця в'яжуть, мов рясне намисто, гіркі свої гримаси. Із запасом. Та лиця є, а тіл до них нема. Життів до них нема. Не йде Фома, Стоїть Фома. Закляк стовпом на місті Від шелесту осикового листя. А ми – взаємний сон, що всім наснився. Й спинився, наче холодом умився. А правда-то, а правда-то проста: Є посмішка, але нема кота. І купа риторичних запитань: Чи будді сниться бабка золота, Чи бабці Будда? Сон. Правічний сон. І невтямки обом (і решті, звісно): Йому – чому ця бабка золота, А ій – де дів він крила і хвоста. Чи якось так. А може і не так... Перепитати треба у біддистів. Та відповідь зависла. А шкода. Хай брешуть – ти не слухай. Не біда. |
2008 © Ніка Новікова |