*** Відчай – Останній зблиск, Холодний ніби промінь, Моєї зброї проти вічності, Проти байдужості… Змахну коротким лезом І випущу на волю Сонячного зайця свого серця Вам – лиш тінь на стіні Від помаху крил його Прощальнотужного - Краплі сміху, колись такого рідного…. - Кому по дорозі – давай покатаємось! Чи впізнаєте коня мого? Колись – він був верблюдом… - А раніш? - Драконом… *** Піти туди, де долі ще не було… І там стояти… Стоячи, Як слон …. Маленький хлопчик загубив верблюда Та не зумів забуть тепла його І думав, думав… Пустеля марить недитячим чудом Їй сниться цей непереборний сон… І хтось комусь – дощем спаде на груди! І знов дівча від сну жирафу збудить, Щоб пальми цілувать в задуму скронь….. Та вовк поранений це вислухав байдуже, Пішов, і не лизнув моїх долонь… Лиш в очі з віч Вовчий Вічний як відчай Палючий Вогонь! *** Кину все, відпущу собі хобота, Заговорю мовою слонів, І піду поміж Росій До тропіків По задумі лісів… Розтривожу пісні І залишиться Зачепившись між горами Мій людинячий і такий По-дитячому неупокорений Спів…
|