Ірина Шувалова***літо близьке. це наш відчай лоскоче нам пальчики. темні балкони. водою підмило сваї. бузок починається. бузок більше не відпускає. літо близьке. сублімуємо. плачемо. хроніки від оріона. комети. затемнення. сутінь, як плесо, змикається над головою. білі мережива сну заплітаєш рукою – іншою куриш. безсоння наснажує темами. дерева стоять на плотах дерева гойдає страх зірки завбільшки з форелей дрімають у них на руках нас не вбила війна. нас убила відсутність війни. вечори. запальнички. сентенції. станції. діти. літо тремтіло і небом пускало громи, як пускає цівочки слини старий паралітик ми в надії кудись подітися їли ґрунт. що не день, то земля ставала все ближча й більша. літо важчало. літо вже наступало на груди. листя ночами шкреблося в пітьмі, як миші. дерева несуть свої сни сто років не буде війни сто років не буде війни дерева несуть свої сни ще одне таке літо не пережити, не випити. розкручується пружинка безвиході в тілі. хроніки від оріона. будинки білі. нахиляєшся – пальці деруть цілі жмутки зілля. море десь поруч глухо гарчить про всяк випадок. це не літо. це так осінила тебе твоя смертність. звуки води почалися зі звуків каміння. все добігало початку. боліли коліна. небо світлішало. густо тремтіла піна. птахи дивилися мовчки – сторожко й зверхньо. тінь набуває обрисів тінь набуває обрисів світла це моя тінь набуває обрисів світла це моя тінь
|
2008 © Ірина Шувалова |