Об"їзджені, приручені в полоні,
На берегах розквітлої весни
Пасуться вірні друзі наші--коні
І в цей же час стриножені вони.
Їм пута ріжуть витончені ноги,
Бродити вільно в травах не дають.
А перед тим, як вирушать в дорогу,
Копита залізяччям підкують.
Пасуться коні в сонячній  долині,
Як затишно їм в парах за селом,
Допоки зверху упряж не накинуть,
Чи перетянуть круп жорстким сідлом.
Верхи,чи в гуж, їх загнуздають вправно.
Ніяких пільг не мають за труди.
На протягах стоять в дірявих стайнях,
А то й, бува, страждають без води.
Трава,як мед! А завтра--тільки сіно.
Не в тихий хід, а поженуть бігом
Та так, що полетить із ніздрів піна,
І шкіра репне десь під батогом!
Гнідих, буланих, в яблуках і сірих
У бій женуть і ставлять їх на клас...
Скажіть, чому ж так легко на довіру
Ці душі добрі тягнуться до нас?