Лугова зозуля в журавля спитала:
-Чом у вирій пізно, друже, відлітаєш
Та й у шлях зворотний , знову ж, не зі мною,
На Вкраїну линеш ранньою весною?
А журавлик мовить: -На те Божа воля,
У краях чужинських не шукаю долю.
Хоч стрункі там пальми й гарні кипариси,
Покружлять вертаюсь над рікою й лісом
Тут навік зріднився із вербою в лузі,
Де стежки знайомі і дитинства друзі.
Рідний край у птаха, де батьківська хата,
Де я став коханим, де я став крилатим!