Я більш люблю шляхи земні,
Аніж шляхи космічні.
На те я маю сто причин,
І всі вони логічні.
Візьмім залізну колію:
Ви їдете до Львова
Або до Відня (про Москву
Я не скажу ні слова).
Взяли білет, у торбу хліб
Поклали на дорогу,
До того ще, як гроші є,
Півлітри на підмогу,
На лавку сіли та й - марш-марш!
Вози загуркотіли,
І ви поїхали, як пан,
Туди, куди хотіли.
Спокійно й чемно, а як хтось
Украде ваш пакунок,
Моральну втіху вам подасть
Найближчий постерунок.
Ви в кожнім разі, ручусь вам,
Доїдете до міста,
Якщо катастрофа якась
Із вас не зробить тіста.
В дорозі ж - то-то вам добро! -
Повз вас іде картина
Гаїв, ланів, руїн і міст,
Неначе фільма з кіна.
І з світом зовнішнім зв'язок
Ви маєте на диво:
На кожній станції буфет,
Де є горілка й пиво.
Але небеснії шляхи -
Щось зовсім невигідне.
Візьмім такий-от паротяг,
Як наше сонце рідне.
(Бо ще багато є й чужих,
Сказати в дужках треба).
Куди веде свої вози
Та «колісниця Феба»?
Іде, точніш сказать, летить
Кудись до Геркулеса,
А не подбали колію
Їй дати під колеса.
І вісім тих возів-планет,
Прив'язані на шнурі,
Летять із нею, крутячись,
Немов їм тісно в шкурі;
Бо нічийого багажу
В них напхано без міри,
І тільки що сферичний дах
Обсіли пасажири.
Ногами в одну точку всі
І врозтіч головами:
Не розбереш, хто з їх сидить
Не догори ногами.
Довіку їдуть. А куди? -
Маршрут їм невідомий,
І перед ними краєвид
Однаковий до втоми.
Вагони добрі, що й казать,
Але я маю гадку,
Що краще б дать для злуки їх
Якийсь місток чи кладку,
Щоб доживотний пасажир
Мав право по закону
І змогу завше перейти
До іншого вагону,
Коли в своєму вже нема
Спокійної минути,
Коли сусіди - вороги,
Що не дають дихнути.
Нещасний наш вагон - земля!
Я присягтись готовий,
Що це товарячий вагон,
А вже ж не особовий.
Розгляньте пасажирів склад,
Такий, який він нині:
Тут домінує всякий звір
Або звичайні свині.
А люди, що між ними є,
Найбільше людожери.
Ах, дайте, дайте нам місток
До Марса, до Венери!
Не нищать, може, там людей,
Не продають на ринку;
Там, може, втомлена душа
Зазнала б відпочинку,
І десь там я зложити б міг
Хвалу природі-неньці,
Бо, може ж, там нема Чека
І всяких конференцій. |
