вечір прокис і стало видно
як небо зорали стриножені коні
сонце вирвали під корінь
на горизонті крововилив

коні білі якраз по копита
гарцюють під дудку поганського Пана
розкололись очей перезрілі каштани
насправді ж коні в метеоритах

сонце ковтнувши усухом’ятку
біжать чимдужче до водопою
губи змочивши росою
вода ж бо вся у тісних горнятках

Чумацьким шляхом вертаючись хтиво
у ніздрі засмоктують дикий вітер
зозуля їм відкувала віку
та ще й підкинула міль у гриву