Вже й дід мене, трапляло, паском бив,
Хоча вже й виглядав під парубійка,
Бо алгебри шкільної не любив
Й приносив у щоденнику лиш двійки.
Здавалися уроки тягарем,
Мов каторга, ставала мені школа.
Від формул я втікав і теорем
На вигін погуляти  у футбола.
Сам од війни безбатьченком я ріс,
За мене наковталась мама горя.
Довів я математичку до сліз
Тим, що назвав придурком Піфагора.
Наївним ріс, не можу приховать.
Дивуються, що вибився у люди.
Казав, навчуся гроші рахувать
Й таблицю логарифмів я забуду.
Не вчився і багато в чім програв.
Частенько переконувавсь наочно,
Бо лоб порожній зайве розбивав,
Де розрахунки слід складати точні.
Опівночі, коли пройде гроза,
Бував, засну над списаним конспектом.
Присниться математичка в сльозах,
Якій спішить на виручку директор.